Напередодні прем’єри «Травіати» Советnews побував у Національній опері України, і побачив, як живе і працює театр в умовах війни. Відкриємо закулісся і для вас.
Як відомо, театр починається з вішалки, тож спочатку вирушаємо туди, де створюють те, що на них вішають, тобто костюми.
Унікальні костюми
Швейний цех розташований неподалік оперного в декількох невеликих кімнатах. І з цехом це приміщення зовсім не асоціюється, нагадує швидше дизайнерське ательє з ескізами, тканинами, мереживом, блискітками, застібками та іншою фурнітурою. Все це в умілих руках майстринь перетворюється на чудові сценічні сукні та костюми.
Варто зауважити, що вони шиються індивідуально для кожного виконавця.
Щоб ви знали: якщо у виставі зайнято два, а то й три акторські склади, то й костюмів буде стільки ж. Наприклад, якщо партію Кармен виконують дві солістки, то кожна матиме свої сукні, пошиті за індивідуальними мірками.
Сміливе рішення
На цей раз швачки створювали костюми для опери «Травіати». Приміряти їх прийшли Анжеліна Швачка (співає партію Флори Бервуа), Тамара Калінкіна (Віолетта) та Дмитро Кузьмін (Альфред Жермон).
Що цікаво, «Травіата» у постановці Анатолія Солов’яненка відбудеться не в класичному варіанті, а в сучасному, можна сказати, авангардному. Тому й костюми мають відповідати цій концепції.
Слухати і дивитися
Першою приміряла своє вбрання Анжеліна Швачка, прийшовши до журналістів в костюмі з глибоким декольте і туго затягнутим корсетом, в чоботях-ботфортах на високих підборах.
– Чи важко ходити на таких підборах? А співати у корсеті?
– Дуже важко, у житті на таких підборах не ходжу. Але ж роль вимагає. І в криноліновому платті ходити, скажу я вам, набагато важче. А співати корсет мені не заважає, він із тканини, яка розширюється під час співу.
Загалом у мене два костюми в цій постановці, і обидва досить відверті. Але це сучасне трактування образу. Вона має право життя. А я відкрита для всього нового.
Зараз багато опер в Європі ставлять у сучасному стилі. І публіка добре їх сприймає.
Я співала у такій виставі і в мене була роль… стриптизерка. І я, щоби вжитися в неї, навіть брала уроки танців на пілоні.
– Як ви вважаєте, це не відлякає глядача, вихованого на класиці?
– Глядач зараз ходить не лише слухати, а й дивитися, щоб отримати естетичне задоволення. Минули часи, коли, наприклад, більшість оперних співачок були повними. Сьогодні всі вони у добрій формі, стрункі. І я намагаюсь відповідати.
– Є такий вислів: “Коли говорять гармати, музи мовчать”. Можливо, під час війни людям не до мистецтва?
– Я з цим не погоджуюся. Опера – це храм душі. Людина може піти до церкви, а може – до оперного театру.
Людям потрібні позитивні моменти, особливо у лихоліття. А ми робимо людей трохи щасливішими.
Ковток свіжого повітря
Тамара Калінкіна вийшла у костюмі, ніби призначеному для кінної прогулянки. Це один із чотирьох нарядів, пошитих для ролі Віолетти.
– Я не віддаю переваги якомусь з костюмів. Мені подобається будь-який з них, у якому я працюю. Складність лише в тому, що треба переодягатися 4 рази, і робити це дуже швидко. Тому нам допомагають костюмери за сценою. Але було, що на гастролях доводилося перевдягатися в екстремальних умовах.
Наприклад, у Болгарії я робила це у повній темряві.
– Як ви вважаєте, сучасна «Травіата» актуальна для глядачів?
– “Травіата” – одна з найпопулярніших опер світу. Я співала партію Віолетти і у класичній версії в Італії, і у сучасній версії у Бразилії. І там на сцені була червона софа, в стилі Сальвадора Далі, що, звичайно ж, відрізнялося від італійського варіанта постановки. Але антураж може змінюватись, а сама ідея – ні, вона залишається актуальною. Головне – це почуття героїв.
Перша дія у нас схожа на іскру, таку ж легку як і шампанське. І така сама моя героїня.
Це її перша поява після хвороби, вона в захваті від того, що може розважатися і насолоджуватися.
Коли вона зустрічає Альфреда на балу, то ця зустріч змушує її замислитись над тим, що вона ховала в душі. І, нарешті, вона віддається цій чистій любові. Друга дія вже не така феєрична. У ній відбувається зустріч із батьком Альфреда, яка стає початком трагедії.
– Чи варто під час війни влаштовувати прем’єри?
– Однозначно варто. Я вважаю, що мистецтво-це як ковток свіжого повітря у важкий час. Це краса, добро, глибина. Глядачеві це дуже потрібно. І я переконуюсь у цьому, коли бачу повну залу. І, до речі, молодь також приходить на наші спектаклі.
Думаю, «Травіата» теж приверне увагу молодих глядачів.
– Тамаро, ви чудово виглядаєте, які у вас секрети краси та стрункості?
– Якщо чесно, то я не дотримуюсь жодних особливих правил. Окрім одного – добре поспати перед спектаклем. Коли добре відпочила, то й добре звучиш.
Тому два мої секрети – великий стейк і гарний сон. Це дає мені сили.
Дмитро Кузьмін розповів, що всі костюми його героя – класичні трійки. Тож у них нічого авангардного немає.
– Я легко прийняв сучасне режисерське трактування опери Верді. Для мене важливо, що вона не суперечить головній ідеї твору.
Я співав у багатьох «Травіатах», мабуть, більше, ніж у всіх інших операх.
Були різні версії, навіть доводилося міняти костюм прямо на сцені, роздягаючись до трусів. Але це було в рамках концепції вистави, а не так, не заради розваги. Ще нинішня версія вистави відрізняється тим, що наші з Тамарою герої глибше занурюються у свої стосунки.
Репетиції під обстрілами
Постановка будь-якої опери – справа непроста, а під час війни – це схоже на подвиг. Особливо, якщо це прем’єра. Тому й репетиції “Травіати” у постановці Анатолія Солов’яненка не проходили гладко. Адже часто під час репетицій оголошували повітряну тривогу. Так сталося і під час генеральної репетиції, де ми були присутні. Тому всім довелося спуститися в укриття, але ми не нудьгували, бо головний режисер Національної опери України Анатолій Солов’яненко розповів, як вони готувались до прем’єри.
– Репетиційний процес я завжди люблю робити насиченим, а не розтягнутим у часі. Тоді артисти виходять на прем’єру на певному драйві.
Бо якщо це репетирувати місяцями, то втрачається інтерес, настає певне перегорання.
Тому, маючи в принципі таку традицію роботи з виконавцями, я на початку жовтня розпочав основну частину роботи – з хором, із масовими сценами. На пік роботи припали прильоти 10 жовтня, тож повірте, що всі у складних обставинах працювали над цією виставою. Через повітряні тривоги ми, бувало, по півтори-дві години чекали, коли вони закінчаться, а потім ще по 30-40 хвилин – поки люди, які застрягли десь у транспорті, доїдуть.
Такі військові реалії, такий час, мабуть, інакше не могло бути, але ми продовжуємо працювати.
Травіата по-новому
Отже, прем’єра “Травіати” відбулася. Історія кохання в сучасних реаліях відрізнялася від класичної версії тим, що на сцені панували сучасні сукні, міні-спідниці, модні ф’южн інтер’єри, селфі на сцені, нічні клуби, дим від кальянів, SMS-ки замість листів на папері. А замість балу – нічний клуб, де на подіумі танцює стриптизерка, подруга Віолетти – світська левиця Флора Бервуа бере інтерв’ю на камеру у гостей вечірки, а Віолетта Валері читає електронний лист з екрану мобільного телефону і опиняється у фіналі постановки у лікарняній палаті .
І хоча глядачі сподівалися на хаппі енд у фіналі, цього не сталося.
Як сказав Анатолій Солов’яненко: «Я не готовий переписати фінал Верді та Дюма. Я думаю, можливо, це прогресивніший мій колега зробить».
Тож із цього приводу багато глядачів навіть сплакали.
Що ж, сльози – це також своєрідна антистресова терапія і, можливо, для когось катарсис. Адже почуття під час війни загострюються. Тож дивитися та слухати нову «Травіату» у Національній опері України рекомендуємо.
Третій прем’єрний показ опери «Травіата» Дж. Верді у постановці Анатолія Солов’яненка відбудеться 20 листопада о 15.00.
Не пропустіть!
Світлана Брага. Фото Олександри Злуніциной