6 жовтня виповнюється 100 років від дня народження Льва Венедиктова – одного з найвидатніших представників сучасної української культури
Він поєднував у собі багато іпостасей. Був музикантом, диригентом, педагогом, директором та головним хормейстером Національної опери України. Мав шану, визнання і почесні звання: Народний артист України, Герой України, лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка.
Та найбільше й найголовніше його визнання – Лев Венедиктов був людиною, яка самовіддано любила творчість, свою професію і щедро ділилася цією любов’ю з іншими.
Виховав плеяду послідовників – учнів, які стали успішними особистостями та в Україні, і за її межами.
У нього було все прекрасно – і техніка диригента, і талант, і зовнішність, і внутрішній світ, – кажуть сьогодні про свого наставника колишні вихованці Венедиктова.
Вони називають його батьком, бо відчували і відчувають досі тепло цієї душевної людини.
Музикант за покликанням
Лев Венедиктов – музикант за покликанням: народився у мистецькій сім’ї, закінчив музичну школу. Батько його був церковним регентом, тож скеровував сина на творчу стезю власним прикладом. Відтак після музичної школи на хлопця чекало музичне училище, далі – консерваторія, навчання в якій співпало з роками другої світової війни.
Працював у військовому ансамблі, згодом навчався у видатних хормейстерів, за велінням долі потрапив до Києва – і тут його творчі шляхи привели до Національної опери України, якій віддав 60 років творчого життя. У цьому театрі під керівництвом Венедиктова сформувався яскравий творчий колектив, – діляться сьогодні спогадами його колеги. Колектив, що отримав визнання в Україні та світі.
Як хормейстер, Лев Венедиктов не тільки представляв київську оперу за кордоном, але й брав участь у постановках оперних театрів Ніцци, Загреба, Варшави. Хори, втілені ним на київській сцені в операх «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Мойсей» М. Скорика, «Аїда», «Набукко», «Макбет», «Травіата», «Бал-маскарад» Дж. Верді, «Турандот» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Джоконда» А. Понкіеллі, «Фауст», «Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно та у багатьох інших виставах, вирізнялися глибиною проникнення в авторський задум композитора, динамічністю, довершеністю звучання.
Спогади
«З Львом Миколайовичем мені пощастило познайомитися у 1972 році. Я був вражений магнетизмом його особистості, – пригадує генеральний директор-художній керівник Національної опери України Петро Чуприна. – Майстер найвищого класу. Визнаний митець. Авторитет, який завжди мимоволі мотивував стояти струнко, як кажуть у балеті – тримати тангенс. А з іншого боку, він уже тоді був досить демократичний, любив гумор, не страждав надмірними амбіціями, з ним було весело і цікаво спілкуватися».
На пресконференції з нагоди майбутнього 100-літнього ювілею Льва Венедиктова, що відбулася в Національній опері України, прозвучало багато добрих спогадів, вдячних слів на адресу Вчителя – від його колишніх вихованців.
Він мав понад 120 учнів, переважна частина яких працює нині у відомих колективах України і за кордоном.
«Поталанило знати Льва Миколайовича як людину, митця і навіть як рибалку. З ним було легко – як на репетиційній сцені, так і на рибалці, і під час гри в доміно. Попри велику різницю у віці, я не відчував градації, жодної зверхності з його боку, що є свідченням високих людських чеснот Льва Миколайовича, – пригадує художній керівник Національної опери України Анатолій Солов’яненко. – Визнаний майстер, професіонал високого ґатунку, за його плечима стояв величезний досвід – десятки постановок, які він здійснив не тільки як хормейстер, – його бачили також за диригентським пультом із симфонічним оркестром».
Випускник класу Льва Венедиктова, в.о. голови правління Київської організації Національної спілки композиторів України Віктор Степурко каже, що навчився у Вчителя не тільки любові до музики, а й – мислити конструктивно.
Він не просто показував нам, як диригувати – він розповідав, пояснював ситуацію, всім єством творив цю музику. Це були незабутні враження.
«У класі з диригування Лев Венедиктов виховував у нас не тільки технічну майстерність, не тільки породжував творчу фантазію, поглиблював наше музичне мислення, але здавалося – формував у нас постать музиканта, закоханого в музику, який поважає свою професію, – розповідає керівниця академічного хору студентів «ANIMA», доцент Наталія Кричко.
На кожному занятті він давав нам важливі уроки життя. Лев Миколайович з великою повагою ставився до всіх своїх колег, із захопленням розповідав про інших музикантів, з якими співпрацював.
І це створювало у нас відчуття доторкання до чогось великого і чарівного, до минулих сторіч, досягнень, які нас виховують і плекають. Він не втрачав здатності дивуватися прекрасному у музиці, мистецтві, досягненням своїх друзів, однодумців. Обожнював театр.
Диригент київського муніципального оркестру Микола Лисенко, який є нащадком славетного роду Лисенків, каже, що доля наділила його великим «бонусом» на все життя.
Левко Миколайович був моїм хрещеним батьком. На стіні вдома в мене висить світлина, де Левко Миколайович тримає мене на руках.
Я не пам’ятаю цього моменту, але він живе в моєму серці. Через родинні зв’язки мені пощастило потрапити у вузьке коло митців, яке відкривало надзвичайно широкі можливості. До світу людей, які відкрили для мене Всесвіт.
Руки Льва Миколайовича стали для мене еталоном, його підхід до диригування став для мене дороговказом. Він учив нас бути відповідальними.
Ми багато працювали. Ніколи не забуду, як він сказав одного разу: «Ну, ти як паровоз». Тоді я не зрозумів: це комплімент чи навпаки? Заглянув у довідник – а в паровоза, виявляється, коефіцієнт корисної дії – всього 16 відсотків. О, то треба працювати значно краще!
Лев Миколайович казав: ти маєш прокинутися. Маєш стати не уявним, а справжнім диригентом.
Що це означає, я дізнався під час його репетиції. Йшла постановка «Набукко», перша дія, славетний хор… Хор має передати відчуття, а щось іде не так… Лев Миколайович зупиняє репетицію і каже: «Друзі, спам’ятайтеся! Ви всі холодні. Відкрийте шпальти газет, прочитайте статтю: кілька днів тому у Вірменії, в Спітаку стався землетрус, сотні тисяч загиблих…» І хор зазвучав абсолютно інакше. Ніби підмінили людей!
Оце вміння знайти влучне слово, й однією фразою, одним поглядом, одним жестом все змінити… В цьому був увесь він, Лев Миколайович Венедиктов.
Заходи пам’яті Льва Венедитова
6 жовтня 2024 року о 12 годині в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври за християнським звичаєм буде відслужена панахида – пам’яті Льва Венедитова. Під час панахиди звучатиме одна з найкращих партитур української духовної музики – «Панахида» Кирила Стеценка. Її виконає хор учнів Льва Миколайовича під керуванням Миколи Лисенка.
13 жовтня о 18 годині в Андріївській церкві капела Лятошинського виконає цикл «Монологи віків» Віктора Степурка, присвячений пам’яті Вчителя.
18 і 20 жовтня у Національній опері України відбудеться прем’єра опери Верді «Трубадур», присвячена пам’яті Льва Венедиктова.
На грудень цього року запланований концерт оркестру Національного радіо і хору Національної опери України, під час якого будуть записані хори із опер, поставлених Львом Миколайовичем. Ця акція дозволить популяризувати творчість Венедиктова на широку аудиторію.
Юлія Косинська. Фото надані пресслужбою Національної опери України